Гіперактивний сечовий міхур

Гіперактивність сечового міхура характеризується:

• Досить частими сечовипусканнями;
• Бажанням до сечовипускання вночі;
• Нетриманням сечі, за рахунок неконтрольованих позивів.

Захворювання зустрічається в основному у жінок після 40 і у чоловіків після 60 років. І воно належним чином погіршує якість життя, змушує хворого повністю міняти свої звички і плани, відмовлятися від, здавалося б, звичайних справ – походу по магазинах, поїздки, зустрічей з друзями і родичами. Це відбувається з тієї причини, що більшість навіть не здогадуються про результативне лікування гіперактивного сечового міхура або соромляться.


Симптоми гіперактивного сечового міхура:

• Дуже часте сечовипускання (більше 8 разів за добу);
• Спонтанні позиви до сечовипускання;
• Нетримання сечі.

У жінок після 40 років гіперактивність сечового міхура пов'язана з поганою еластичністю м'язів сечового міхура, що не дозволяє досить добре ними управляти. Або ж причиною того стають запалення сечостатевих шляхів, що теж не є рідкістю. Гіперактивність сечового міхура у чоловіків спостерігається в рази рідше, але це не означає, що чоловіки не схильні до цього захворювання.

Що стосується дітей, то нетримання сечі у них вважається нормою до певного віку. Тобто приблизно до 5 років це не вважається патологією і не повинно викликати паніки. Якраз до 6-7 років діти починають добре керувати своїм сечовим міхуром і усвідомлювати, коли потрібно в туалет. І ось, якщо до 7-річного віку дитина все ще не може це робити, є сенс задуматися про гіперактивний сечовий міхур, який у дітей так само зустрічається.

Якщо дана проблема турбує вас або когось із ваших близьких, необхідна своєчасна діагностика у кваліфікованого спеціаліста. Буде чудово, якщо ви за деякий час до прийому заведете щоденник, в якому напишете кількість позовів до сечовипускання, супутні нюанси (наприклад, про нетримання сечі або кількість випитої води). Далі лікар призначає необхідні аналізи і дослідження, які допоможуть визначити правильний діагноз. Іноді консультації одного уролога недостатньо і необхідно ще відвідати гінеколога, невролога або навіть ендокринолога. Після висновків усіх фахівців і установки діагнозу – підбирається індивідуальний курс лікування.